Толпа бурлит.
Почти звериный рев:
«Распни Его, распни!
Узнаем: Сын ли Божий?»
Спаситель наш молчит.
По телу льется Кровь,
Как тяжелы венцы,
Путь Истины как сложен.
Застывшая, в груди,
За нерадивых, скорбь:
Как зрелищем горят
И гонят на Голгофу.
«Мой Отче, им прости,
Мои страданья, боль,
Не ведая, творят
Свою погибель к сроку…»
«Веруешь ли ты?» - испытывал Господь Авраама. «Верую» - отвечал Авраам и шел точить нож, чтобы принести Невинную Жертву. И это вменилось ему в праведность. И произошел от Авраама народ бесчисленный, как звезды на небе.
«Веруешь ли Ты?» - спросил Господь у Марии. «Верую» - отвечала Мария, и возрадовался Дух Ее.
Как тяжек путь веры.
Вот собственный Сын, истекающий Кровью, истязаемый плетьми с трудом несет Крест Свой на Голгофу. Невинная Жертва праведности.
«Веруешь ли Ты?» - тьма подступает к Марии, и боль застилает Ее глаза. «Верую!» - тихо шепчет Мария.
Сквозь хруст пробиваемых гвоздем костей, колокольным звоном зазвучала молитва: «Боже, прости им. Не ведают, что творят».
Тихий голос Сына разодрал уши звериной толпы, наслаждающейся зрелищем убийства.
Кровь с пробитых рук прожгла землю. И только стон матери… Затрепетала земля и вздрогнули камни…
«Веруешь ли Ты?» - все яростнее свирепствовала тьма, предчувствуя свой конец. «Верую!» - шептала Мария, - «Во Единого Бога Отца Вседержителя, Творца неба и земли…», и еще свирепее клокотала тьма.
Уже страх стал охватывать толпу. Тьма охватила их и заставляла бесноваться…
«Возношусь, Отче», - донесся до матери родной голос.
«Верую!» - вскричала Мария и от этих слов веры задрожала земля и разодралась завеса в храме.
«Сын Мой победил смерть! И придут к Нему все жаждущие…» - прошептала Она и слезы благодарной радости Отцу Небесному, драгоценным жемчугом, катились по щекам Царицы.
Комментарий автора: Писал сегодня ночью, и вдруг открылось, что вопрос веры - это вопрос жизни.Тяжелее всего вмещать Крестные страдания Господа. Но сегодня нельзя сдерживать слезы, только глубочайшее покаяние может приблизить нас к Царству Небесному. Мир Всем!
Прочитано 12722 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Студентки - Таисия Кобелева У новелі «Студентки» образ Єви-Ніколь і її брата Джеймса, як іноземців, я вибрала не просто так. Кожна людина, стаючи християнином, отримує від Бога якесь завдання, щоб виконати Його план спасіння людства. Іноді людина виконує це завдання далеко віл свого дому. Ніколь не вважала це місто своїм домом назавжди, вони з братом постійно чекали можливості повернутись на Батьківщину. Так само кожен християнин вважає Землю своїм тимчасовим домом. Тут він виконує Божий задум для нього, адже всі люди народились не просто так.\\r\\n В образі Джеймса показаний той старший брат, про якого мріє кожен. Джеймс опікується своєю сестрою і докладає до її навчання чималих зусиль. Він став опорою своїй молодшій сестрі, яка сама б не вижила в чужій країні і чужому місті.\\r\\n Коли Єва познайомила Лізу, а Джеймс Олега, з Богом, вони виконали своє завдання тут і могли повернутись додому.\\r\\n Ліза і Настя на початку твору – символи дівчат, які вважають, що усім для повного щастя, не вистачає бойфренда. Тому вони більше ніяк не могли пояснити веселий настрій своєї сусідки.\\r\\n Ліза – людина, яка шукає сенс свого життя, шукає наполегливо. Будучи на дні відчаю, вона спочатку піддається йому і кидається на Єву з ножем, потім кидає її під машину. Злякавшись свого вчинку, дівчина трішки бере свої відчуття під контроль і зривається на Насті. На самому дні відчаю Бог подав їй свою Руку через пісню, яку вона почула через відкриті вікна Дому Молитви. Там лунала пісня Олександра Бейдика «Отпусти».\\r\\n Настя – образ впертих людей, яким не жаль нікого, крім себе. Однак в кінці твору вона теж приходить до Бога.\\r\\n
